Правильний «мужичок»
Тетяна Погоня з Придністров'я приїхала із семирічним сином Іваном у Чернігів невідомо з якою метою. Очевидно, жебракувати. А може, як сама каже, — щоб знайти якусь роботу і прижитись тут. Бо в порівнянні з Придністров'ям Україна живе заможно. Та на практиці жінка лише втягнула дитину у свої небезпечні пригоди.
А хлопчик узяв — та й виявив здоровий глузд. Занедбану дитину чернігівська міліція зимового дня знайшла в районі вулиці Папанінців (майже в центрі міста). Він сам хотів знайти когось із правоохоронців.
Як такого, що загубився, його доставили в місцевий дитячий притулок «Надія». Причому в протоколі було написано, що дитина зі Слободи. «От добре, — зраділи у притулку, — Слобода поруч. У крайньому разі машиною завеземо». Але, розпитавши хлопця, зрозуміли, що не так усе просто.
Він житель Молдови, і то зовсім інше мiстечко Слобода. «Він сказав, що йому 7 років, звуть Ваня Погоня. Приїхав сюди з мамою, а потім вони з нею розлучились. Де мама зараз, він не знає, — розповідає директор притулку «Надія» Олена Попок, — Написали ми в Молдову, вказали місто Слобода. І практично за якийсь тиждень — телефонний дзвінок: «У вас є Ваня Погоня? А я його бабуся, я шукаю онука з листопада!». З'ясувалось, що то не Молдова, а Придністров'я, і не Слобода, а Слободзєя.
За розповіддю бабусі, Ваніна матір викрала свою дитину в неї та дідуся, офіційних опікунів хлопця. Саму молоду жінку суд визнав недієздатною через психічний розлад (наслідок, за однією версією, пологів, за іншою — трагічної любовної історії). Вона вела кочовий спосіб життя, в батьківському домі проводила по кілька днів чи тижнів час
від часу. Того разу приїхала за пару днів до втечі. Мабуть, свого наміру не виявляла, бо інакше дитину б якось берегли... А так — старенькі вийшли з хати в якихось справах, а в цей час вiд дочки з онуком сліда не лишилося.
Як вони потрапили в Україну, чим жили в Чернігові — достеменно невідомо. Розповідати про це хлопчик відмовлявся категорично (його взагалі розговорити було дуже важко). За характером він самостійний, такий собі «правильний мужичок». Сказав, що жили не на вулиці, а в будинку. Мама пішла в церкву, а йому все набридло, і він від мами втік. З бабою, дідом було добре, а з мамою погано — і дитина усвідомила, як треба вчинити.
Беручи до уваги поганий одяг, який був на хлопцеві, можна припустити, що вони жебракували. Така думка виникла і в Олени Попок, і в представника кримінальної міліції зі Слободзєї, капітана міліції Руслана Лисенко, який приїжджав у Чернігів по Ваню. «Жебрацтво на вулицях — це своєрідний бізнес, який для жінки такого віку може бути успішним тільки при наявності дитини, — пояснює Олена Попок, — Інакше їй би ніхто не подав, сказали б: «Іди працюй!». У нас були ситуації, коли для жебракування сюди привозили навіть чужих дітей».
Розшукати сім'ю загубленої дитини іноді буває дуже важко. В тому, що знайшлися родичі Вані, велика заслуга Центру громадських зв'язків УМВС області. Вони одразу зняли про нього телесюжет, який транслювався в ефірі Всеукраїнською службою розшуку дітей (десь із вересня минулого року між притулком і центром налагодилась саме така система регулярної співпраці). А Придністров'я «ловить» телевізійний сигнал нашого Першого національного. Так що бабуся Вані Погоні ще до отримання листа з «Надії» побачила його по телевізору. Для хлопця пригода, можна сказати, благополучно завершилась. Позаминулої п'ятниці капітан Лисенко приїхав по нього і забрав додому.
А приблизно в той же час випадково знайшлася і Ваніна матір. Вона вже десь втратила документи, ночувала на вокзалі. І як безпаспортна особа була доставлена у чернігівський приймальник-розподільник для дорослих. Її перебування в Україні без відповідних документів кваліфікується як адміністративне правопорушення. Звичайне покарання за таке — припис добровільно покинути Україну в місячний термін (до речі, ніяких казенних квитків для повернення додому нелегалам із ближнього зарубіжжя не дають). Поговорити з Тетяною Погонею вдалося в Деснянському районному суді Чернігова, куди її було доставлено для розгляду цього самого адмінпорушення. Невисока худенька молода жінка. Чесно кажучи, ні одягом, ні інтелігентно-наївним виразом обличчя до жебрачки, бомжихи не подібна — швидше, це не дуже заможна пасажирка з приміської електрички. Тихим голосом здивовано розпитує: «А куди це ми приїхали? Мене що, будуть судити?» На запитання нам відповідає, але сама ні про що не розпитує, навіть про сина. Це попри те, що він давно пропав і подробиць його чернігівських пригод вона не знала. Каже, що Ваню не викрадала, а взяла з дозволу своїх батьків. У Чернігів приїхала, бо колись тут бувала, і місто подобалось, хотіла тут жити і працювати. Освіта в неї — харчовий технікум, а в нас намагалась влаштуватись на роботу офіціанткою. Не взяли. Жила на гроші, які привезла з дому. Звичайно, вона поїде назад. В електрички ж її пустять?
Як насправді вчинить Тетяна Погоня — повернеться додому чи буде й далі ганятися за примарами — поки що сказати не можна. А Ваня Погоня, який уже в сім років самостійно та свідомо розпорядився своєю долею, сьогодні знову в баби та діда. Капітан міліції, який його супроводжував, дзвонив у притулок із Слободзєї — доїхали без пригод. Опікунам уже за 70, але там хлопчику все-таки краще, ніж на холодних чернігівських вулицях. До речі, Ваніна бабуся — колишня вчителька. Отже, онук знову піде до школи. За словами директора притулку, він дитина хороша, розумна, вихована. І все в нього ще може скластися добре.
Наталія ЧУСЬ Петро КОШАРНИЙ
Джерело: газета «УкраЇна молода»
12.03.2005
Add new comment