Магнолія – квітка надії

У сучасному інформаційному просторі на тлі численних проектів-одноденок не так багато тих, що стабільно, упродовж років утримують увагу загалу. Серед них – проект «Служба розшуку» телекомпанії «Магнолія-ТВ». Пояснюється це як соціальною значущістю його тематики – що може бути важливішим за долю людини, особливо дитини? – так і його творчим рішенням, небайдужістю колективу, що вже тривалий час опікується благодійною справою.

      Починалося все з висвітлення телекомпанією кримінальної тематики, тривала робота в якій розширила розуміння актуальних кримінологічних і правоохоронних проблем. На початку 2000-х увагу директора телекомпанії Євгенії Ткаченко привернула проблема розшуку безвісти зниклих дітей, яка видалася ще гострішою за проблему розшуку злочинців, – через явно недостатні зусилля щодо її розв’язання. Давалися взнаки й об’єктивні труднощі: якщо дитина, опинившись далеко від домівки, потрапляє до міліції чи прий­маль­ника-розподільника, але не може чи не хоче назвати своє ім’я, місце проживання, то шансів встановити її особу практично немає. Ось так і виникла ідея допомогти в розшуку батькам, міліції за допомогою телеефіру.
     Довгоочікуваність проекту, потужний соціальний запит на нього засвідчили перші ж ефіри на телеканалі «Інтер». Почали звідусіль телефонувати і з’їжджатися люди з такими проблемами, проханням показати по телебаченню своїх зниклих родичів. Різко збільшилися обсяги такої інформації, і вона знаходила відгук.
Важливо, що на широкий загал була винесена сама проблема дитячої бездоглядності й безпритульності як явищ, і на це зреагувала державна інституція, до компетенції якої входить протидія їм, – проект підтримало Міністерство у справах сім’ї, молоді та спорту.

    У роботі над проектом сформувалася небайдужа команда – багатоканальними телефонами «гарячої лінії» приймаються дзвінки, постійно підтримується зв’язок з кримінальною міліцією у справах дітей, представники якої безпосередньо опікуються поверненням дитини додому. Аналізуються результати повідомлень, відстежуються долі дітей: знайдені вони чи потребують подальшої уваги проекту. Поряд з громадськістю та міліцією третьою потужною силою, яка підтримала «Службу розшуку дітей», стали засоби масової інформації – вони, незалежно від обстоюваних інтересів, форми власності, надають безплатний ефірний час, друковану площу для інформації проекту. До 2006 року навколо справи розшуку дітей об’єдналися 12 провідних телевізійних каналів, ряд комерційних засобів масової інформації, зокрема інтернет - мережі рекламних агенцій.

    З розвитком проекту виникла ідея налагодження зворотнього зв’язку з родинами, які залишили діти, пошуку за допомогою телебачення їхніх батьків. Вирішили створити для таких «мандрівників» можливість прийти в доступне для них місце, де їм могли б надати допомогу в розшуку рідних чи близьких. Приміщення для цього почали шукати на вокзалі, де нерідко бувають бездоглядні діти. Справа ця виявилася нелегкою, купити приміщення для благодійного проекту було не під силу. Проте була рішучість реалізувати задумане, і на її хвилі Євгенія Володимирівна вирішила звернутися до керівництва відомств, на території обслуговування яких розташовані вокзали, – міліції і залізничного транспорту. Попри сумніви (адже опікуючись фактично державною справою, на своєму шляху зустрічала багато байдужих до неї чиновників) пішла на особистий прийом до тодішнього першого заступника міністра внутрішніх справ України Михайла Корнієнка. Проблемою Михайло Васильович щиро перейнявся, підшукуванням приміщення зайнявся особисто й долучив до цього транспортну міліцію. Зрештою, завдяки йому та директору Південно-Західної залізниці Олексію Кривопішину було знайдене й безоплатно надане «Службі розшуку дітей» приміщення на вокзалі «Караваєві дачі». Його відповідно обладнали, облаштували робочі місця для педагогів, психологів. І діти з вулиці потяглися туди, аби знайти брата, сестру, тітку, хрещену…

    Створені з такої відеоінформації сюжети з головною ідеєю: «Родичі, близькі, відгукніться», демонструються на всіх центральних каналах телебачення, розміщуються на інтернет порталі телестудії.
    Завдяки проекту «Служба розшуку дітей» в Україні розшукано 650 маленьких членів нашого суспільства. «Дитячу» кімнату на «Караваєвих дачах» відвідують значно менше дітей і дедалі більше дорослих, а сам проект змінив назву зі «Служби розшуку дітей» на «Службу розшуку».

    Вістря уваги «Магнолії - ТВ» зміщується на інші соціальні та правоохоронні проблеми. Нині важливим завданням є подолання сирітства, задля цього три роки тому запроваджено проект під назвою «Цій дитині потрібна родина», що пропагує ідею національного усиновлення. Завдяки йому за цей період знайшли родини 1001 дитина-сирота, що фактично становить чисельність вихованців 20 дитбудинків чи інтернатів.

Дієвість допомоги ЗМІ в розшуку стала поштовхом і до наступного проекту «Магнолії-ТВ», що має на меті розшук особливо небезпечних злочинців. Проект підтримало керівництво Міністерства внутрішніх справ і його реалізовуватимуть у взаємодії з Департаментом карного розшуку. Адже те, що злочинець на свободі, – справа не тільки міліції, а й усього суспільства.

    Попри часті нарікання на сучасні українські мас-медіа щодо їх заангажованості, схильності до дешевих сенсацій чи захоплення гламуром, вони все-таки доводять свою зрілість у питаннях реагування на нагальні проблеми суспільства. Більше того, добровільна й безкорислива консолідація ЗМІ задля сприяння роботі державних органів не є характерним явищем навіть для країн розвинутої демократії, – і в цьому прояви соціальної відповідальності вітчизняних медіа можуть слугувати гідним прикладом. Хотілося б сподіватися на подальше розгортання ними значущих соціальних проектів та їх підтримку на державному рівні, адже нерідко найефективнішими ліками для подолання суспільних «хвороб росту» є звичайна небайдужість.

20.03.2011

Джерело: Тижневик «Іменем закону»