Як допомогти дитині впоратись зі стресом під час воєнного стану в Україні: поради психолога

В частині областей України запроваджено воєнний стан. В такій ситуації потрібно розуміти, як боротись із стресом. Особливо, коли йдеться не про дорослих. Дитячий і сімейний психолог Світлана Ройз на своїй сторінці у Facebook дала поради, як батькам максимально зберігати спокій самим та допомогти впоратись з напругою дітям.

"Я писала цей матеріал – як говорити з дітьми про тероризм – кілька років тому. Зараз контекст інший. Але важливі дії і наші реакції і в разі введення воєнного стану – незмінні. (Дитині ми можемо сказати: “У нашій країні біда. І зараз величезна кількість дорослих думають і роблять усе можливе, щоб ми були в безпеці”). Акцент у розмовах з дітьми – на безпеці.

Базова потреба будь-якої людини – потреба в безпеці. Тільки відчуваючи безпеку, дитина дозволяє собі досліджувати світ, віддалятися від батьків, дорослішати. Вибити опору – відчуття безпеки – означає позбавити людину життєвості. Різниця дорослого і дитини – сила і досвід, реакцій, дій. Можливість усвідомленого вибору цих реакцій і дій.

Ми не можемо вплинути на світ – ми можемо вплинути на себе у світі і на те, яку ми формуємо проекцію у внутрішньому світі своєї дитини. Ми зіткнулися з тим, що в сучасному світі, на жаль, є тільки ілюзія безпеки, але ми можемо стати безпечною опорою в житті дитини. Важливо, щоб у зовнішній нестабільності була хоча б наша внутрішня стабільність.

За будь-яких складних подій і тем дитина намагається на нас покластися. Важливо, щоб ми змогли впоратися зі своєю тривогою і вмістити в себе напругу дитини. Внутрішні слова і образ: я впораюся, я дорослий, я розміром від землі і до неба та широкий, як океан – дуже великий, – можуть стати помічниками.

Теракт – це завжди несподіванка. Це завжди травматизація. Будь-яка дія, що має загрозу життю, цілісності, безпеці, впливає на всі наші внутрішні структури – тіло, емоції, самооцінку… Теракт покликаний вибити нашу звичну і раціональну опору та спровокувати паніку, ступор або агресію і помсту.

У цей час ми, на жаль, не усвідомлюємо, що відбувається. Усі панічні вкиди розраховані на це, усі теракти провокують у нас стан травматизації – постійна напруга та відчуття тривоги й паніки. Якщо ми знаємо, що це усвідомлені дії – наша задача позбавити терористів задоволення – не спровокувати. Усіма силами зберегти відчуття стабільності.

Чим менша дитина, тим менше інформації

Будь-яка дитина будь-якого віку перебуває в контакті з почуттями дорослого. Навіть якщо ми нічого не говоримо, але хвилюємося, дитина “втягується” в нашу воронку. Чим активніші емоції, тим важливіша раціоналізація – пояснення.

Дитині до двох років можна просто говорити (навіть подумки) “Я з тобою. Ти в безпеці. Я впораюсь. Я можу подбати про тебе і про себе”. Дитину важливо обіймати або хоча б торкатися до тіла, важливо, щоб ніжки дитини й спинка відчували опору.

Дитині до 10 років можна сказати: “Мама / тато засмутилися, бо дізналися новини. Далеко (важливо дистанціювати дитину від події) кілька (важливо визначити кількість) людей, які дуже зляться, зробили іншим боляче. (Вони вчинили погано, пошкодивши, зруйнувавши, зробивши боляче). Зараз багато людей піклуються і виправляють те, що можна виправити. Дуже шкода постраждалих … Ми можемо про них (подумати, помолитися, побажати чогось доброго, поставити свічку, покласти квіти). Але ми в безпеці. Тато і мама поруч з тобою. Ми про тебе дбаємо і будемо дбати”.

Дуже важливий акцент: від того, що у світі є група жорстоких людей, сам світ не поганий. І більшості людей можна довіряти.

Звичайно, якщо дитина зовсім не ставить запитань, ми обмежуємося короткою фразою. Якщо дитина поставила запитання – коротко відповідаємо, чекаючи наступного запитання.

Відповідати на запитання дитини обов’язково. Якщо відповіді в нас немає, її важливо разом зі старшою дитиною шукати в інтернеті, в авторитетних знайомих. Говорити можна тільки зі стану своєї дорослої стабільності. Дитині будь-якого віку небезпечно дізнаватися про трагедії з телевізійних новин. Кордон між фантазійним (екранним) життям і об’єктивною реальністю розмита. Багато дітей переносять усе, що бачать на екрані, у свій внутрішній світ. Для них це може бути позамежним навантаженням.

Складна тема – привід поговорити

Поговорити про те, що робити в екстремальних ситуаціях, привід уточнити: знає чи пам’ятає дитина свої прізвище, адресу, телефон.

Слова, які важливо чути дитині:

Зараз ми в безпеці.

Я і багато людей зробимо все, щоб ми були в безпеці.

У всіх своя доля і своє життя.

Я вірю в твою та нашу щасливу і добру долю.

Поганих людей набагато менше, ніж хороших.

Давай згадаємо тих, хто тебе любить, і тих, хто про тебе піклується.

Важливі дії: Якщо є можливість дій – подумати, яка допомога, які посильні дії-можливості є в цій ситуації.

Грати. Лімбічна система мозку – активна під час страху та гри. Нехай у дітей там буде гра. Обіймати: кожен раз обіймаючи дитину, ми створюємо навколо неї додаткові кордони безпеки.

Дозволити, якщо це необхідно, проявити напруга тілесно – побігати, пострибати, покричати.

Малювати й розмальовувати мандали (малювати в колах), описувати долоньки, стопи, усе тіло, розмальовувати розмальовки з широкими межами – усе це допомагає повертати відчуття кордонів.

Вибирати матеріали, над якими можна відчувати контроль – пластилін, глина, хлібний м’якуш, кінетичний пісок, тісто, малювати олійною пастеллю або восковою крейдою.

Використовувати обривну аплікацію (руками рвати кольоровий папір на дрібні шматочки і з цих шматочків за допомогою клею-олівця робити колаж).

Малювати олійною пастеллю на темному папері. Стрибати, масажувати ніжки.

Робити дихальні вправи (видих довший за вдих) – свисток, флейта, мильні бульбашки, кульки.

Малювати – майструвати будиночки, робити істот з будиночками на спинках (наприклад, равликів), грати зі сірниковими коробками.

Фантазувати – малювати, моделювати, створювати уявний чарівний безпечний світ.

Якщо зараз немає можливості трансформувати страх, створити для нього сейф – скриню, папку.

Намалювати, покласти в “надійне місце”, міцно-міцно закрити. (Це дає тимчасовий перепочинок від страху).

Створювати образ Зберігача (чогось більшого, ніж просто людина), Ангела, чарівного-провідника, Собаку тощо.

Говорити щиро.

Грати з водою. Уявляти воду, водний простір, спостерігати, як бурхливі хвилі трансформуються в баранці, малювати водний простір (нехай цей малюнок буде динамічним – починаємо з сильних хвиль, які поступово заспокоюються, тримати руки під водою, поступово зменшуючи натиск, тарабанити по воді долонями, знижуючи інтенсивність).

Джерело: УНІАН