ПОЗИЦІЯ МЕРЕЖІ З ПРИВОДУ ДОТРИМАННЯ ПРАВ ДИТИНИ У ПРОЦЕСІ РЕФОРМУВАННЯ САНАТОРНИХ ШКІЛ-ІНТЕРНАТІВ

Члени ГС «Українська мережа за права дитини» глибоко занепокоєні тим, що в 2020 році почався активний процес збереження санаторних шкіл-інтернатів через формальну зміну типу закладів, з обов’язковим збереженням у їх складі пансіонів. Таким чином, санаторні школи-інтернати зберігаються як заклади цілодобового перебування дітей (або інституційного догляду). Це консервує систему інституційного догляду в цілому, а на місцях призводить до негативних наслідків для дітей.

Чисельні дослідження та моніторингові візити, проведені УМПД, її членами, а також Уповноваженим ВРУ з прав людини доводять, що в більшості санаторних шкіл-інтернатів немає ані сучасної медицини, ані належного рівня освіти:

• відповідно до типового положення, у санаторних школах дозволено перебувати до одного року, і лише в крайніх випадках цей термін може бути продовжено. Згідно із результатами аудита, понад 40 % дітей перебувають у санаторних школах-інтернатах від трьох до десяти років;
• у санаторних школах-інтернатах також не вистачає кваліфікованих медичних працівників – з п’яти санаторних шкіл-інтернатів для дітей із неспецифічними захворюваннями органів травлення лише в одному закладі є лікар-гастроентеролог. У санаторних школах-інтернатах для дітей з психоневрологічними захворюваннями відсутні неврологи, у санаторних школах-інтернатах для дітей із захворюваннями серцево-судинної системи не працюють кардіологи. Показово, що 43 % усього штату таких закладів – обслуговуючий персонал.

Крім того, в даних закладах були зафіксовані порушення прав дитини, зокрема:

• право на повагу до приватного і сімейного життя, встановлене статтею  8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, статтею 32 Конституції України;
• право на свободу та особисту недоторканність (встановлено статтею 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, статтею 29 Конституції України. Стандарт дотримання цього права – поміщення і перебування вихованців з дотриманням встановлених законодавством підстав;
• право на достатній життєвий рівень, що включає достатнє харчування, одяг, житло, встановлено у статті 48 Конституції України, статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» і забезпечується належними умови проживання.

При цьому, з точки зору соціального аспекту, санаторні школи відіграють вкрай негативну роль в процесах деінституціалізації та децентралізації:

• з метою збереження контингенту дітей, приховуються факти невиконання батьками своїх обов’язків (фіксуються неіснуючі візити батьків до закладу, не повідомляються служби у справах дітей про ухиляння батьків від своїх обов’язків, зокрема про те, що батьки не відвідують дітей роками, не забирають їх у вихідні дні та на канікули, не цікавляться їх життям, не утримують). Це унеможливлює формування належної доказової бази в судах про позбавлення батьківських прав;
• як і в інших інтернатних закладах непоодинокими є випадки створення перешкод у встановленні контакту між дітьми-сиротами, дітьми, позбавленими батьківського піклування, та прийомними батьками, під час влаштування у сімейні форми виховання;
• заклади фактично вербують дітей, об’їжджаючи райони та села і пропонуючи свої послуги, поширюючи інформацію через сільські ради та медичні установи, за налагодженою «схемою» встановлюють дітям діагнози, відповідно до типу закладу.  Це легко перевірити, проаналізувавши кількість сімейних груп дітей у закладі з однаковим діагнозом, а також територіальну прив’язку дитини до школи-інтернату (переважна більшість дітей є мешканцями того ж села, району, або сусідніх районів, де розташований заклад);
• сільські ради часто користуються можливістю влаштувати дітей з вразливих родин в санаторну школу замість надання підтримки їх сім’ям. Таким чином, в умовах децентралізації гальмується розвиток соціальної спроможності та відповідальності громад за своїх дітей.

Держава витрачає на інтернатні заклади мільярди гривень. Проте абсолютна більшість цих коштів йде не на потреби дітей, а на утримання будівель та оплату роботи персоналу.

Ми, Українська мережа за права дитини, 

• вимагаємо зупинити процес порятунку неефективних, затратних закладів;
• підтримуємо ініціативу Міністерства соціальної політики України щодо збільшення чисельності фахівців соціальної роботи в громадах. Це дозволить посилити роботу з дітьми та сім’ями з профілактики сирітства та виявлення сімей, де є загроза життю і здоров’ю дитини;
• підтримуємо всіх, хто послідовно і наполегливо працює заради забезпечення права дитини виховуватися у сім’ї;
• закликаємо всіх соціально відповідальних депутатів ВР не вносити, не ініціювати та не підтримувати жодних змін до Закону відносно подальшого функціонування санаторних шкіл (санаторних шкіл-інтернатів), адже ці дії спрямовані не на користь дитині, а лише для зручності дорослих;
• рекомендуємо обласним адміністраціям та обласним радам готувати плани закриття санаторних шкіл і зосередитися на вивченні потреб громад і сімей, в які були повернуті діти з інтернатів.

Ми, Українська мережа за права дитини, будемо уважно стежити за розвитком ситуації і інформувати громадськість. Ми продовжуємо проводити моніторингові візити в сім’ї, в які були повернуті діти з інтернатів на час карантину, щоб з’ясувати реальні причини інституалізації дітей в Україні та надати дітям і сім’ям допомогу. Саме такий підхід керується найкращими інтересами дитини та дозволяє виробити ефективні заходи з підтримки дітей і сімей.