«На місці жертви може опинитися будь-хто»: психолог про булінг і масштаб проблеми

Булінг – це коли людина потерпає від цькування. Нещодавно UNICEF започаткував ініціативу по боротьбі з цією важливою проблемою. А Platfor.ma поговорила з дитячим психологом Юлією Ларіною про те, звідки взагалі береться булінг і як з ним боротися.
 
– Булінг начебто існував завжди, просто називали його раніше цькуванням. Що насправді змінилось у світі після того, як про це почали активно говорити?
 
– Коли ми називаємо речі тим, що вони дійсно собою являють, ми отримуємо можливість думати про те, що відбувається, а не просто відчувати чи переживати. Спроможність думати призводить до усвідомлення свого місця в ситуації булінгу, допомагає сформувати своє ставлення до нього, сприяє пошуку інформації, – отже з'являється можливість діяти.
 
Найголовніша проблема булінгу – мовчання та відчуття безпорадності. Той факт, що про булінг зараз говорять відвертіше, дає надію, що ситуація з цькуванням може зрушитися з місця у бік більшого розуміння та активних дій.
 
Булінг деструктивно впливає на всіх учасників процесу, закріплюючи специфічні моделі поведінки та самосприйняття, формуючи певні риси характеру та самооцінку.
 
– Що робити людині, яка зіткнулась з булінгом, наприклад, на роботі? Коли ти нібито дорослий і все таке, але не знаєш, як насправді бути.
 
– Ситуація булінгу дестабілізує людину, через порушення кордонів та втрату відчуття захищеності і психологічної або фізичної безпеки.
Мобінг на роботі – це стосунки, які неможливо терпіти, адже вони можуть тривати роками, завдаючи серйозної емоційної шкоди. Важливо розібратися з ситуацією якомога швидше, не затягуючи її. Стратегій багато: конфронтація того, хто цькує, відверта розмова з керівництвом, пошук підтримки у співпрацівників. Головне не заглиблюватися у відчуття власної провини, та не ігнорувати відверті порушення особистих кордонів. Якщо ситуація повторюється у нових робочих колективах – найкращій шлях розібратися спільно із фахівцем в тому, що відбувається. Наприклад, відвідати психолога.
 
– Якими є психологічні аспекти цькування? Чому люди об’єднуються, щоб тиснути на інших?
 
– З різних причин. Через власні страхи, які хочеться змістити на більш слабкі постаті, через внутрішню мало усвідомлену агресію та неспроможність з нею взаємодіяти, через досвід насилля над собою та відчуттям безпомічності, через пошук каналу, який дозволяє «злити» напруження через цькування інших. Але слід пам'ятати, що ситуація булінгу – це процес, в якому задіяно три сторони, а тому важливо враховувати те, які підсвідомі «посилання» йдуть від того, хто потерпає від боулінгу та наскільки здорова атмосфера в дитячому колективі. Адже булінг – це комплексна проблема групи.
 
 
– Жертвою булінгу, наприклад, в школі може бути і відмінник, і двієчник. Тобто люди просто атакують тих, хто відрізняється від маси?
 
– Так, або тих, хто за якихось причин вважається таким, що загрожує цілісності групи чи системі її цінностей. Відбувається протиставлення. Прикро, що на місці того, кого булять, може опинитися хто завгодно. Тому профілактика цього стосується кожного. Ось тут і тутможна знайти ознаки того, що відбувається саме булінг.
 
– Чи стикались ви самі з булінгом? Як це було? Як би ви чинили в тій ситуації зараз, з усіма знаннями?
 
– Я маю свій особистий дитячий досвід конструктивного виходу з ситуації булінгу. В початковій школі я з двома іншими дівчинками перейшла до паралельного класу. Дівчата нас не прийняли, усіляко цькували та принижували, псували речі. Бажання ходити до школи зникло. До того ж я ще й була наймолодшою в класі. Край цьому поклала наша класна керівниця, яка знайшла слова для всіх нас. Я здобула підтримку, дівчата класу – розуміння, як називається те, що вони роблять, і як до цього ставиться вчитель. Хлопці – досвід відвертої розмови про неприємні речі. А найголовніше – чітке розуміння, чого саме від всіх нас чекає небайдужий дорослий і якими шляхами можна рухатися далі. Ми знайшли спільну мову не одразу, пройшов певний час. Проте той факт, що спілкуємося досі, свідчить про ефективність цього підходу.
 
– Які найбільш вражаючи приклади кібербулінгу ви знаєте?
 
– Кібербулінг інколи призводить до катастрофічних наслідків, якщо вчасно не надати дитині, що потерпає від нього, підтримку та допомогу. Особисте листування, відверті фото, родинні таємниці, фізичні особливості – будь-що може бути залучено та оприлюднено в соцмережах, щоб завдати великій біль тому, кого булять. І якщо відчуття сорому та провини стане на заваді дитині чи підлітку звернутися по допомогу, це призводить до «зриву». А через брак засобів саморегуляції та розуміння шляхів вирішення конфлікту, підвищується ризик нашкодити собі чи іншим.
 
– Чи є куди в Україні звертатись, якщо зіткнувся з булінгом?
 
– Головне – почати говорити з тим, кому довіряєш, не залишатися наодинці з відчуттям власної безпорадності: з найближчим оточенням та друзями, батьками, дорослими, яким можна довіритися та порадитися, шкільними психологами та соціальними педагогами, психологами, що консультують за межами освітнього простору в психологічних центрах та приватних кабінетах.
 
– Чи можна якось допомогти, знаходячись зовні ситуації? Наприклад, коли бачиш, що школярі б’ють маленького хлопчика – можна їх відігнати, але ж потім ти підеш, а вони всі залишаться.
 
– Я вважаю, що так. Якщо спостерігач готовий до рішучих дій і може довести ситуацію до кінця, то треба це робити – провести дитину до вчителя, дочекатися батьків, когось покликати, хто може захистити дитину і тому подібне.
 
Таке втручання ззовні буде корисне для всіх. Той, кого булять, отримує підтримку, ті, хто булить –розуміння, що їхні дії не підтримуються суспільством і викликають відповідну реакцію сторонніх людей.

Джерело: Platfor.ma