Вітчизняний феномен милосердя

За 14 років існування телекомпанія «Магнолія-ТВ» пройшла шлях від передачі «Телевізійна патрульна служба «Ситуація» до власного телеканалу «ЧП.INFO», постійно реалізовуючи масштабні благодійні проекти. Про подолання цього шляху без жодних фінансових вливань держави, перетворення «Служби розшуку дітей» на потужний громадський рух та новий національний номер допомоги розповідає керівник компанії Євгенія Ткаченко.

Євгеніє Володимирівно, яким чином вам щороку вдається не лише створювати нові проекти, а й давати їм довгострокову «путівку в життя»?

Якщо уважно придивитися до наших проектів, то неважко помітити, що усі вони мають соціальну спрямованість. Ще багато років тому «Магнолія-ТВ» визначила для себе досить чітку концепцію – займатися журналістикою, яка реально допомагатиме людям уникати біди. Ми не розпиляємося: глядач ніколи не побачить програми нашого виробництва на теми спорту, економіки чи політики. В той же час, у нас виникає багато різних ідей, які намагаємося реалізовувати. І що найважливіше – ще жоден наш проект не був короткотривалим: усі вони розвиваються і живуть багато-багато років. Таке явище доволі рідкісне для українського телебачення, зазвичай певні формати існують не більше 1-2 років. Ситуація ж з нашими проектами мабуть підтверджує їхню необхідність та інтерес до них з боку глядацької аудиторії.

Кілька років тому ви зазначали, що головна проблема вашої компанії – фінансове забезпечення та відсутність потужного генерального спонсора. Чи змінилося щось нині?

У кризовий рік? Нічого! (Усміхається.) На мою думку, фінансова проблема – хрест керівників усіх комерційних структур. Їм потрібно 24 години на добу думати про гроші на розвиток власного бізнесу. Фінанси – це завжди складно, а особливо, коли займаєшся благочинністю. В Україні існує абсолютно абсурдна ситуація: ти намагаєшся допомогти державі у розв’язанні її проблеми й при цьому маєш відраховувати чималі податки до її ж казни. Останнім часом все частіше порушується питання щодо законодавчого вирішення цієї проблеми, але поки що воно залишається на рівні семінарів та круглих столів.

У міліцейському відомстві неодноразово доводилося чути, що проект «Служба розшуку дітей» є своєрідним містком, який з’єднує людей у погонах та представників мас-медіа…

З самого початку нам вдалося вирішити головне завдання – абсолютно безкорисливо та на добровільній основі об’єднати усі лідируючі ЗМІ країни задля допомоги розшуку зниклих безвісти дітей. І хоч би як скаржилися на вітчизняне телебачення, ситуація зі «Службою розшуку дітей» вкотре підтверджує: більш соціально відповідального телебачення немає ніде. В жодній країні світу ви не знайдете такого проекту, який би безкоштовно та одночасно, незважаючи на конкурентні амбіції, транслювали майже усі телеканали. У нас же це роблять з року в рік… А стосовно з’єдну­валь­ного містка, мені пригадалася недавня історія, яка трапилася на Тернопільщині. Півроку тому з нормальної благополучної родини без будь-яких на те причин зник хлопчик. Начальник обласного підрозділу КМСД дуже хвилювався за цю дитину, постійно телефонував нам, знову й знову просив поставити його фото в ефір, адже підозрював щось недобре. І ось кілька днів тому мені повідомили: хлопчина повернувся живий, здоровий. Як виявилося, він добрався аж до Криму й там побачив себе по телевізору. Зрозумів, що його шукають, його люблять, за нього хвилюються і… сам повернувся додому. А тран­сляція нашої передачі стала з’єднувальним містком між міліцією Тернопільської області та цим хлопчиком у Криму. І насамперед – завдяки масштабності національного телебачення.

…І, мабуть, тому, що ваші ролики з’явилися навіть у метро та маршрутках?

А це вже своєрідний феномен. Коли ми тільки-но розпочинали проект, про нас ще ніхто не знав, тому мені коштувало великих зусиль переконати ЗМІ приєднатися до нього. А зараз усе відбувається навпаки. Як мінімум один раз на тиждень до нас звертаються регіональні, супутникові телеканали, газети, рекламні агенції з пропозицією допомогти. Якраз нещодавно нам зателефонували з невеличкої харківської агенції, яка займається рекла­мою…у міських ліфтах, і запропонували співпрацю. Люди самі, абсолютно безкорисливо, хочуть нам допомагати.

Але окрім позиції ЗМІ та підприємців слід відзначити й свідомість наших громадян…

Певна річ! Ефективність нашої роботи залежить лише від зворотного зв’яз­ку з аудиторією. І тут велику роль відіграє наша журналістська майстерність, вміння достукатися до сердець десятків тисяч людей. Мабуть, нам це вдається, адже щодня на нашу телефонну лінію надходить безліч дзвінків зі всієї країни. Тим більше, важко знайти десь чуйніших людей, ніж в Україні. Пам’я­таю, колись у столичний «Охматдит» доправили дитину, батьки якої загинули в ДТП. Ми показали її ли­ше один раз, і що тут почалося! Люди їхали з різних міст, везли їй одяг, їжу, вітаміни, ліки… А коли виявилося, що маля залишилося сиротою, одна київська родина навіть усиновила його.

Наскільки мені відомо, кілька років тому у вас була створена спеціальна база даних, до якої мають доступ і працівники КМСД?

За роки існування «Служби розшуку дітей» у нас накопичився чималий архів особистих справ малечі, котра перебувала в розшуку. Там були й ті, кого допомогли знайти ми, й ті, хто повернувся сам, і ті, хто, на жаль, вже ніколи не повернеться… Ми вирішили навести лад у цих документах і створили комп’ютерну базу даних, в якій за ключовими словами можна знайти будь-яку розшукувану за останні 6 років дитину. Приміром, у одній із областей до райвідділу доправили підлітка, котрий не хоче або не може назвати своє ім’я. Єдине, що відомо, – його зовнішні дані: зріст, приблизний вік, колір волосся, очей і, можливо, якась особлива прикмета. Задавши комп’ютеру потрібні параметри, на екрані ви побачите усіх хлопчиків, що підпадають під опис, а також контактні телефони їхніх батьків або місцевої міліції. Для створення такої системи була проведена колосальна робота, але вже зараз ми бачимо її позитивні результати. Ми із задоволенням обмінюємося інформацією з Департаментом КМСД, його обласними підрозділами, а також притулками та інтернатами.

А як щодо інших спільних проектів з міліцейським відомством?

На часі – розвиток такого напряму, як пошук родичів знайденої дитини. Коли немає жодних даних про неповнолітнього, в тому числі й у нашій базі, ми намагаємося розшукати її батьків з допомогою телебачення. Зокрема, яскравий випадок стався у Львівській області. Нам зателефонували з місцевого ВКМСД та розповіли про знайденого на вокзалі хворого хлопчика, який, можливо, й хотів би, але не міг назвати свого імені та адреси. Ми показали його у своїй передачі і невдовзі нам з Івано-Фран­ківщини зателефонувала сусідка малого. І таких прикладів – безліч. Ми, напевно, єдині в цій країні, хто може допомогти знайти родичів таких дітей.

Днями, не без вашої участі, було презентовано кліп, який закликає діток повертатися додому. На вашу думку, чи можливо наблизити кількість зниклої малечі до нуля?

У такій великій країні, як наша, таких випадків не уникнути. Питання в іншому: з якої причини це трапляється? Я сподіваюся, що дітей не викрадатимуть, як «живий товар», що вони припинять втікати з інтернатів. Інша справа – це психологічний стан підлітків, які під час «перехідного періоду» йдуть з дому у пошуках самостійного життя й невдовзі все ж повертаються. А що до кліпу, – то ми дуже вдячні нашим музикантам за те, що вони звернули увагу на цю проблему. Аби підтримати їхню ініціативу, 1 червня – у День захисту дітей – щогодини транслюватимемо ролик на «ЧП.INFO». Відтак він посяде гідне місце у нашому ефірі.

Тепер, із появою власного каналу, ви, напевне, можете реалізовувати чимало нових ідей?

Звичайно! «ЧП.INFO» – наш спільний проект з МВС, основна мета якого – профілактика правопорушень. Крім того, відтепер ми можемо приділяти більше уваги питанню розшуку людей. Так, щогодини робимо прямі включення зі стаціонарного пункту, розташованого на столичному залізничному вокзалі «Караваєві Дачі». Туди приходять люди, які шукають своїх рідних та близьких. Ми не відмов­ляємо нікому.

Чи можемо цього року очікувати на новинки від «Магнолії-ТВ»?

Уже невдовзі. З 1 червня в Україні буде активізовано багатоканальний номер 221 для дзвінків із мобільного. Цей номер допомагатиме людям у двох ситуаціях. Перша – якщо у вас виникли проблеми на дорозі: ДТП, поломка, конфлікт із даішником, страховою компанією… На протилежному кінці дроту вам допоможуть викликати евакуатор, «швидку», вкажуть дорогу до найближчої СТО, проконсультують з юридичних питань, допоможуть захистити свої права тощо. Друга ситуація – коли ви бачите, що дитина у біді або маєте конфлікт із власним чадом. Тоді вам надасть консультацію сімейний психолог або наш експерт.

P.S. Газета «Іменем закону» також приєднується до проекту «Служба розшуку дітей» і надалі розміщуватиме на своїх шпальтах оголошення про зниклих безвісти дітей.

Анна Торгоненко

Джерело: Тижневик «Іменем закону» 01.12. 2009