СОС Дитячі Містечка: Будні патронатного вихователя

Позбавлення дитини сім'ї можна назвати не просто важким періодом в її житті, а долею, яка дає себе знати вже з перших днів втрати родини. Життя дитини поза люблячим сімейним оточенням стає відразу важким. У кожного своє уявлення про щастя, але дитині бути щасливою без батьків неможливо. Зараз вже нікого не треба переконувати у тому, що виховання в умовах державних інституцій травмує  дитину, різко змінює її долю, руйнує звичну систему взаємовідносин з навколишнім світом, робить неможливим реалізацію потенційних можливостей дитини.
 
В Україні   поширений позитивний досвід  сімейних форм виховання: прийомних сімей та дитячих будинків сімейного типу, які, фактично,  є постійними формами влаштування дітей–сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування.  Складність полягає у тому, що у разі, наприклад, термінового вилучення дитини із рідної сім’ї у зв᾿язку із загрозою її життю і здоров᾿ю, поки у дитини невизначений статус, не рідко не вдається уникнути потрапляння дитини до інституції, що є травмуючим фактором для дитини у ситуації розлучення з рідною сім’єю .
 
Патронатна сім’я дає дитині можливість уникнути досвіду інституалізації, а також оптимально поєднує сімейне виховання та високий професійний рівень  супроводу дитини до прийняття рішення про постійне її влаштування. Крім цього, послуга патронату, в першу чергу, спрямована на підтримку сімей, які знаходяться у складних життєвих обставинах, а, отже, для збереження родини для дитини.
Наразі, в Україні відбувається розробка нормативних актів, що регламентуватимуть створення та функціонування патронату.  До цього процесу долучені кращі  фахівці з питань захисту прав дітей, триває обговорення та  дискусії, які, сподіваємось, допоможуть віднайти найефективніші механізми захисту прав та інтересів дітей, що залишились без батьківського піклування.
 
Надзвичайно важливо, у першу чергу, брати до уваги позитивний досвід  патронатних сімей, які вже функціонують в Україні за підтримки громадських та благодійних організацій. Наприклад, в МБО БФ «СОС Дитячі містечка Україна» близько чотирьох років тому було створено сім’ю короткотермінового влаштування, яка надає послугу сімейного патронату. Ніхто не знає про здобутки і проблеми  патронату краще за самого патронатного вихователя. Тому, чи не найкращим рішенням буде  запитати саме у практиків:  яка, на їхню думку, може бути найефективніша модель функціонування патронатної сім’ї.
 
Ми в гостях у виховательки сім’ї короткотермінового влаштування СОС Дитячі Містечка Любові Ящук.
 
Миле, спокійне обличчя, глибокий погляд красивих зелених очей, ніжна посмішка – Люба розповідає про своїх вихованців, їх було двадцять троє за майже 4 роки функціонування патронатної сім’ї, троє діток зараз  перебувають з нею, інші повернуті у свої кревні родини або влаштовані у сімейні форми виховання: «Кожну дитину пам’ятаю до найменших подробиць – як, за яких обставин дитина була вилучена з кревної сім’ї ,  першу зустріч з дитиною, тривогу та  цікавість в    дитячих оченятах… Одна дитина стала для мене рідною –  я її всиновила». Ми ведемо неспішну бесіду про звичайні трудові будні патронатного вихователя, про проблеми та хвилювання. Приходить думка: який неоцінений вклад у долі дітей ця жінка робить щоденно, навіть не помічаючи цього! Робить спокійно, зважено, професійно, без «показухи»,не задля нагород чи визнання, а тільки заради того, щоб з дитячих очей  зникли тривога і смуток.
 
Ось що розповідає Люба про свій досвід патронатного вихователя:
 
 -  Як Ви прийшли до рішення стати  патронатною вихователькою?
До рішення про створення патронату мене привело розуміння цінності сім’ї для дитини, навіть, не просто цінності, а життєважливої потреби. Я маю досвід спілкування з дітьми, які перебували у закладах інтернатного типу – працювала волонтеркою у літніх таборах, проводила творчі майстерні для малечі, допомагала у догляді за дітьми раннього і дошкільного віку, які з різних причин певний час знаходилися в лікарні без батьків і родичів (там і навчилася догляду за немовлятами). Побачила, що кожна дитина, без виключення, незалежно від віку хоче звернути на себе увагу, щоб її цінували просто тому, що вона є, бути для когось особливою. Усвідомила, що кожна дитина потребує зацікавленості в ній просто як в унікальній особистості та індивідуального піклування, простіше кажучи - сімейного оточення. На той час нічого не знала про сімейні форми виховання крім усиновлення. Замислилась про це, хоча розуміла, що тоді ще не була готова до такої відповідальності. Але ця думка була насінням, яке зріло у моєму серці. Коли почула про патронат – дуже зраділа, адже це  альтернатива інтернатним закладам, у яких дитина, травмована розлукою з родиною, отримує ще більшу травматизацію.  Я переконана, що потреба дитини у сімейному оточенні – є базовою, без задоволення цієї потреби дитина  не може повноцінно розвиватися!

- Що, на Вашу думку, є критеріями ефективності послуги патронатного виховання, хто може стати хорошим патронатним вихователем?
Патронат у нашій країні лише розвивається, чому я дуже-дуже рада, і щаслива бути частиною цієї діяльності. Мені складно дати чітке визначення, але особисто я переконана в тому, що фундаментом у даній діяльності є мотивація, тобто, відношення, бажання і можливість допомогти, підтримати дитину, її сім’ю, без упередження, не осуджуючи батьків, родичів навіть тоді, коли діти  дуже занедбані, створити безпечне середовище, умови для реабілітації та розвитку дитини, представляти її інтереси. Патронат передбачає роботу з кревними батьками та родичами дітей, роботу в команді з фахівцями соціальних служб, установами, організаціями та закладами на місцевому рівні. Багато чому потрібно вчитися, адже діти приходять з різним досвідом, часто травмовані, з хронічними захворюваннями, від матерів чи батьків з ВІЛ статусом, гепатитами, психічними захворюваннями. Я не лякаю, але певний відсоток дітей від батьків з ризиками по здоров’ю є, і, дякуючи Богу,вони, переважно, не успадковують дані захворювання і гарно розвиваються. Тому, приймаючи рішення про те, щоб стати патронатним вихователем, потрібно чітко усвідомлювати проблеми, з якими доведеться працювати, мати реалістичний погляд на цю справу. Кажу з власного досвіду: при правильно налагодженій командній роботі, при підтримці фахівців, можна впоратися з найскладнішими випадками.
 
- Чи мали Ви досвід виховання власних дітей? Чи є, на Вашу думку, ця умова обов’язковою для кандидатів у патронатні вихователі?
 Я не маю досвіду виховання власних біологічних дітей, але мала професійний досвід, який мені допоміг, коли я почала піклуватися дітьми. Потрібно вчитися, працювати над собою, адже кожна дитина – це новий досвід. Навіть, коли батьки виховують кількох дітей, вони неодмінно стикнуться з унікальністю кожної дитини.  Треба мати бажання вчитися і багато терпіння. У мене є  знайомі, які не мають власних дітей, але піклуються на волонтерських засадах про дітей, що перебувають в інтернатних закладах і замислюються про прийомне батьківство.

- Чи був у Вас досвід реабілітації одночасно більш ніж однієї дитини, або дітей з різних сімей?
За період діяльності у моїй сім’ї перебували одночасно від 1 до 4 дітей з різних сімей. Звичайно, складніше приділяти увагу більшій кількості дітей, але багато залежить від стану самої дитини та її ситуації і від власної організованості. Тому я зважувала свої ресурси, можливості, коли поставало питання про влаштування дітей з різних родин. Неможливо передбачити коли, за яких обставин, діти якого віку будуть влаштовані до патронату – адже це професійна сім’я, яка має бути готова до різних несподіванок протягом 24 годин на добу. Я мрію про те, щоб у нас в країні було багато патронатних сімей, які матимуть можливість піклуватися дітьми лише з однієї сім’ї – вести лише один випадок. Це оптимально і для дітей, і для патронатного вихователя  - знаю з власного досвіду. Але на даний момент, враховуючи складну ситуацію в країні, коли розвиток патронату тільки починається, думаю, що патронатний вихователь має приймати самостійне зважене рішення щодо влаштування у свою родину дітей з різних сімей, враховуючи інтереси своєї сім’ї, дітей, про яких піклується і наявні ресурси. Мій досвід показує, що це можливо. Варто лише чітко усвідомлювати свої ресурси у кожному окремому випадку. Наприклад, попередні 4 місяці зі мною проживала лише одна дитина у патронаті і моя усиновлена дитина. Кілька тижнів тому було влаштовано терміново ще двох дітей. Ми справляємось (посміхається). 

- Яка Ваша думка щодо ресурсності патронатних вихователів, що проживають окремо від родичів? Хто вам допомагає у Вашій діяльності?
 Я не перебуваю у шлюбі і проживаю окремо від своєї родини, яка мене підтримує,  допомагає і словом, і ділом.  Для мене дуже великим ресурсом є СОС Дитяче Містечко, у першу чергу - житло, фінансова та матеріальна підтримка, допомога помічниці, фахівців соціальної роботи, послуги спеціалістів, транспорту. Ми гарно співпрацюємо в інтересах кожної окремої дитини, залежно від її потреб. Маю коло друзів, знайомих, до яких звертаюся із проханням про допомогу, коли у цьому є необхідність. Слава Богу, я не обділена ресурсами, необхідними для роботи і, при потребі, шукаю нові можливості. Думаю, що людям, які мають намір бути патронатними вихователями, незалежно від сімейного статусу, важливо мати підтримку найрідніших людей, найближчого оточення і обдумати власні ресурси і можливості, які можуть знадобитися у процесі діяльності.

- Хто на  Вашу думку може бути помічником патронатного вихователя, які його завдання?
Це можуть бути члени родини, або хтось із близьких друзів, людина по рекомендації. Головне, щоб патронатний вихователь довіряв цій людині, вона має розуміти суть патронату, любити і приймати дітей. На мою думку, бути патронатним вихователем – це не просто цілодобова робота, це спосіб життя сім’ї. Наприклад, я люблю своїх батьків і братів, у нас гарні взаємопідтримуючі взаємостосунки, але у  них своє життя, власні інтереси, тому я співпрацюю з людиною, яка має близький світогляд з моїм у питанні соціального сирітства, виховання дітей, ведення господарства і, навіть, у приготуванні борщу (посміхається). Допомога помічниці дозволяє виконувати свої обов’язки більш ефективно і більше встигати.

- Яку  професійну підготовку мають пройти кандидати у патронатні вихователі?
Кандидати у патронатні вихователі повинні пройти обов’язкове навчання, яке допомагає отримати відповіді на конкретні запитання, побороти страхи. Корисно переймати вже набутий досвід. На сьогоднішній день є багато тренінгових програм на різні теми, які можна відвідувати за власної ініціативи, отримати знання і відпрацювати навички. У своїй роботі, зустрічаючись з чимось новим для себе, я шукаю відповіді самостійно або за підтримки фахівців.

- Чи є найкращим влаштування дитини у патронатну сім’ю протягом кількох годин після вилучення?
Були у мене випадки термінового влаштування дітей. Після огляду чергового лікаря у лікарні, якщо дитина не потребувала госпіталізації, дітей привозили до мене з мінімальним пакетом документів, попередньо по телефону розказавши про ситуацію, яка склалася і історію дитини. Тримати дитину у лікарняній палаті, якщо нема медичних показників для цього – це додавати болю і без того травмованій розлученням з сім’єю дитині.  Якщо є можливість уникати додаткової  травматизації, наприклад, немає необхідності перебування дитини в лікарні та будь-якої іншої поважної причини – я погоджуюся на термінове влаштування дитини.
 
- Які, на Вашу думку, основні потреби і проблеми патронатного вихователя?
Найбільша потреба у вчасному відпочинку – потрібно знаходити час для себе.  А що стосується  тривог – це здоров’я дітей. Найважче – коли невизначений діагноз. Зокрема, у мене був випадок, коли у немовлятка без видимих причин підіймалася температура. Пройшли декілька госпіталізацій, купу обстежень і консультацій, поки встановили причину. Зараз з ним усе гаразд, у люблячій і турботливій родині.
 
- Що б Ви хотіли побажати майбутнім патронатним вихователям?
Найголовніше – це чітке усвідомлення власної мотивації, чесність з самим собою у питанні: чому я хочу цим займатися. Якщо бажання допомогти дитині йде від серця, то все інше можна вирішити: допомогу отримати від фахівців і оточення, знання здобути на тренінгах.   А ще – дуже-дуже багато терпіння! Найбільша винагорода – коли дитина опиняється в люблячій родині.
Одне з головних завдань будь-якого суспільства і держави - забезпечення права дитини на виховання в сім'ї. Ці права дитини зафіксовані як в міжнародних документах (Конвенція ООН Про права дитини), так і в національних законодавчих актах. У будь-якій країні створюється, розвивається і зміцнюється система соціальних альтернативних рішень, що стосуються виховання та розвитку дитини. Тож, сподіваємось, що невдовзі в усіх регіонах Україні запрацюють   патронатні сім’ї, що надаватимуть послуги з реабілітації дитини, що залишилась без батьківського піклування з метою забезпечення потреби зростати в підтримуючому сімейному середовищі.

Розмову вела: Олена Андрухович, національний радник з питань сімейних форм виховання СОС Україна
 
MAGNOLIA.ORG
 
Джерело: СОС Дитячі містечка України